Проти виступив місцевий суд, який відмовив позивачеві у задоволенні таких позовних вимог, та Рівненський апеляційний суд, залишивши це рішення без змін, оскільки звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, за умови відсутності обґрунтованих підстав, з метою уникнення від призову на військову службу під час мобілізації, не відповідає засадам добросовісності дій учасників цивільних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції не визнав апеляційну скаргу позивача, у якій він просив скасувати рішення суду попередньої інстанції, котрим йому відмовлено у задоволенні позову до колишньої дружини про позбавлення батьківських прав. Увагу колегії суддів позивач акцентував, зокрема, й на тому, що у разі його призову на військову службу за мобілізацією дитина залишиться без батьківського піклування.

Суть справи полягає в тому, що після розірвання між сторонами шлюбу у 2023 році, їх малолітню дитину суд залишив проживати з позивачем.

Позивач надав суду докази, які підтверджують його активну участь у вихованні сина: довідки зі школи та медичного центру, акт обстеження матеріально-побутових умов проживання сім’ї, покази сусідів, які вказали, що відповідачка два роки зі старшою повнолітньою дитиною проживає за кордоном, висновок органу опіки та піклування, який рекомендує попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до її малолітньої дитини. У цьому ж висновку вказується, що з початку повномасштабного вторгнення і до початку 2023 року дитина виїжджала з відповідачкою за кодон, що суперечить відомостям, які вказані у позовній заяві: самостійне, без участі матері, виховання дитини, винність поведінки відповідача, свідоме тривале нехтування матір’ю своїми обов’язками, категоричне небажання та тривале ухилення від участі у вихованні, навчанні та розвитку дитини за час спільного проживання та з припиненням шлюбних відносин з червня 2021 року. Крім того, орган опіки і піклування вказав, що відповідачка спілкується з класним керівником дитини через менеджер, протягом усього часу усі завдання та рекомендації учень виконував, що спростовує доводи позивача про ухилення матері від піклування про сина у вказаний період.

Звернення позивача за допомогою для дитини до медичного центру, проведення обстежень та планових щеплень, не підтверджує факт ухиляння матері від виконання батьківських обов’язків, а лише свідчить про належне виконання таких обов’язків батьком дитини, з яким залишено її  проживати після розірвання шлюбу, за умови проживання матері за кордоном.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання одного з батьків до належного виконання своїх батьківських обов’язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв’язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Наявності таких обставин позивач у цій справі на довів.

Висновок суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви матері про визнання нею позовних вимог та не заперечення про позбавлення її батьківських прав відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, згідно з якою суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши водночас обставин справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для його задоволення.

Встановивши, що підстави для задоволення позву відсутні, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги факт визнання позову відповідачкою, зазначивши це у рішенні.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Відтак, суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті визнання відповідачкою позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме ч. 3 ст. 155  Сімейного кодексу України, та порушує права дитини.

Рівненський апеляційний суд вкотре нагадує, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських колишньої дружини, за умови відсутності обґрунтованих підстав, з метою уникнення призову на військову службу під час мобілізації, на думку суду апеляційної інстанції, не відповідає засадам добросовісності дій учасників цивільних правовідносин.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у справі № 559/4288/23 (провадження № 22-ц/4815/1113/24).