Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

У постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) для формування єдиної правозастосовної практики тазабезпечення розумної передбачуваності судових рішень Велика Палата ВС вирішила відступити від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-2913цс15, згідно з яким позивач має право на звернення до суду з позовом про виселення зі службового житла відповідача впродовж трьох років після звільнення останнього з роботи.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власнику належать права володіння, користування та розпоряджання майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об’єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Одна з особливостей найму житла полягає у тому, що наймач має право тимчасового володіння (detentio) цим житлом. Право володіння (possessio) майном залишається у власника, який не втрачає це право навіть тоді, коли інша особа використовує таке майно протиправно.

Право користування службовим житлом на підставі ордеру полягає у тому, що володільцем такого житла залишається його власник. Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (ст. 124 ЖК України).

З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Тобто, позов про виселення є негаторним і може бути пред’явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа.

Стосовно обґрунтованості підстав для виселення Велика Палата ВС зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

З повним текстом постанови Великої Палати ВС можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75296538. Для ознайомлення також доступна окрема думка судді Великої Палати ВС за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75395484.

За повідомленням прес-служби суду