В яких випадках у земельних спорах ефективним способом захисту буде віндикація, в яких – реституція, а коли – повернення, розповіла суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ольга Ступак на  семінарі для суддів і помічників суддів місцевих загальних та апеляційних судів.

Ольга Ступак зазначила, що раніше правозастосовна практика оперувала поняттями «належний спосіб захисту» чи «неналежний спосіб захисту». А сьогодні процесуальний закон говорить, що спосіб захисту має бути ефективним. Ефективним способом захисту слід вважати такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект для відновлення порушених прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо.

При цьому суд може встановити спосіб захисту, не передбачений ні договором, ні законом, якщо він ефективний. Але суд не може зробити це з власної ініціативи – лише якщо попросить позивач. «Це відповідає принципу диспозитивності», – сказала суддя КЦС ВС. Вона додала, що для того щоб визначити, чи запропонований спосіб захисту є ефективним, треба керуватися принципом:   одне право – один спір, один позов. Тобто ефективним є той спосіб захисту, який повністю відновлює порушене право, і позивачеві не потрібно буде ініціювати додаткових спорів.

Вказане слід враховувати для визначення, коли ефективним способом захисту буде подання віндикаційного позову, а коли – реституція. Ольга Ступак навела постанову Великої Палати ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц. Позивач заявив вимоги: скасувати рішення сільської ради про виділення земельної ділянки; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку; витребувати земельну ділянку з незаконного володіння відповідача та зобов'язати його повернути земельну ділянку у власність держави.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодилася ВП ВС, дійшли висновку, що держава, як власник ділянки, волю на її вибуття з власності не виражала (відчуження відбулося з волі сільської ради, якій земельна ділянка не належала), тому ділянка вибула з державної власності поза волею власника. Тому застосовуються статті 387, 388 ЦК України, й належним способом захисту буде віндикаційний позов (витребування майна від добросовісного набувача).

При цьому ВП ВС зробила висновок, що для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Верховний Суд відмовив у задоволенні перших двох позовних вимог, а про останню вказав, що в разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. При цьому рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Ольга Ступак звернула увагу на формулювання резолютивної частини в таких справах. Наприклад, суд зобов’язав відповідача повернути витребуване майно. Державний виконавець вважав, що йдеться про вимогу немайнового характеру і він не може вживати заходів примусового виконання, його роль полягає лише в тому, щоб вимагати від відповідача виконання рішення. КЦС ВС розглянув скаргу на дії виконавця та вказав, що йдеться про вимогу зобов’язального характеру й рішення підлягає примусовому виконанню. Тому, якщо в мотивувальній частині суд доходить висновку, що ефективний спосіб захисту – віндикація, то в резолютивній частині треба не зобов’язувати відповідача повернути чи передати у власність позивача земельну ділянку, а саме витребувати її у власність позивача.

Доповідачка також навела низку інших постанов, у яких Верховний Суд сформулював відповідні висновки.

Крім того, вона акцентувала, що право власності держави на землі водного фонду і лісового фонду захищаються в різні способи. Перші, до яких належать землі прибережних захисних смуг, за незначним винятком (ст. 59 ЗК України), не можуть передаватись у приватну власність.

У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц ВП ВС зазначила, що перехід права власності на землі водного фонду до громадян неможливий. Тому протиправне зайняття земельної ділянки водного фонду має розглядатися як не пов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога зобов’язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця.

Тобто, зазначила суддя КЦС ВС, для земель водного фонду ефективним способом захисту є негаторний позов. І якщо прокурор в інтересах держави подає віндикаційний позов, посилається на ст. 388 ЦК України, а не на ст. 391 ЦК України, то в позові слід відмовити через неефективний спосіб захисту.

Крім того, вона зауважила, що у спорах щодо земель водного фонду дуже важливо встановлювати фактичні обставини справи, зокрема чи дійсно спірна земельна ділянка повністю або частково належить до земель водного фонду. Землі лісового фонду можуть перебувати у приватній власності. Тому в разі їх незаконного вибуття з державної чи приватної власності та подальшого відчуження ефективним є віндикаційний позов, і до таких спорів застосовується позовна давність. Якщо сторони перебувають у договірних відносинах, то ефективним способом захисту буде реституція, застосована за наслідками визнання недійсним договору.

Як приклад Ольга Ступак навела постанову ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц. У цій справі також зроблено висновок, що при витребуванні майна від останнього набувача не треба оскаржувати всі проміжні рішення, договори тощо.

Ольга Ступак звернула увагу, що часто судді одразу беруть до уваги те, що в позові обрано неефективний спосіб захисту, і відмовляють у його задоволенні з цих підстав. Такі рішення є помилковими. «Спершу треба перевірити, чи є порушене право, потім – чи обрано правомірний спосіб захисту, вже після цього – чи призведе обраний спосіб до захисту порушеного права, тобто чи є він ефективним. Насамкінець слід ще перевірити, чи не пропущена позовна давність», – сказала суддя КЦС ВС.  Якщо не доведено порушення права, то відмова має бути з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Щодо застосування позовної давності суддя КЦС ВС зазначила, що, по-перше, заява про пропущення строку позовної давності може бути подана тільки в першій інстанції (крім випадків, коли заявник не брав участі в засіданні, оскільки не був належним чином повідомлений про його проведення). По-друге, якщо у справі багато відповідачів (наприклад, прокурор просить про витребування земельних ділянок від фізичних осіб) в разі заявлення про пропущення строку лише одним із них, позовна давність може бути застосована лише до вимог, заявлених до цього відповідача. По-третє, коли прокурор каже, що дізнався про порушене право напередодні подання позову й тому строк позовної давності не пропущений, треба перевірити, чи міг та чи повинен був орган, інтереси якого представляє прокурор, дізнатися про порушене право раніше. 

Всеукраїнський семінар для суддів і помічників суддів місцевих загальних та апеляційних судів «Земельні спори: проблемні питання правозастосування», організований Національною школою суддів України, відбувся 29 липня 2022 року.

Із презентацією Ольги Ступак можна ознайомитися за посиланням – https://cutt.ly/cZUkHEk. 

Верховний Суд