Статтею 53 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) передбачено, що сторони (держави) вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб належні обмежувальні або захисні приписи були доступними для жертв усіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції. Застосування цієї статті означає, що суд має право видати обмежувальний припис незалежно від результатів цивільного, адміністративного чи кримінального провадження.

Відповідна судова практика щодо цього питання вже сформована Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду. Так, у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 646/2950/20 (провадження № 61-2461св21) зазначено, що наявність кримінального провадження у зв’язку із вчиненням домашнього насильства не є перешкодою і не позбавляє потерпілу особу права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства із заявою про видачу обмежувального припису, так само як і розгляд відповідної цивільної справи не є перешкодою для здійснення кримінального провадження щодо кривдника.

Про це розповіла суддя КЦС ВС Ганна Коломієць під час семінару.

Доповідачка нагадала, що обмежувальний припис – це не покарання особи, а тимчасовий захід, який виконує захисну й запобіжну функції та спрямований на запобігання вчиненню насильства, забезпечення першочергової безпеки осіб до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника і прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

У національному законодавстві України такий юридичний інструмент протидії домашньому насильству, як видача обмежувального припису стосовно кривдника, який вчинив домашнє насильство або насильство за ознакою статі, передбачений статтями 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. 21-5 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Порядок застосування цього юридичного інструменту судами встановлений гл. 13 розд. ІV ЦПК України «Розгляд судом справ про видачу і продовження обмежувального припису».

Ганна Коломієць зауважила, що у 2021 році на розгляді КЦС ВС перебувало 66 справ щодо видачі обмежувального припису, а в першому півріччі 2022 року – 38 справ зазначеної категорії.  

«Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, що може застосовуватися лише в інтересах постраждалих осіб. Водночас до нього можуть вдаватися не в будь-яких випадках, а в разі настання певних факторів і ризиків, які підлягають обов’язковому доказуванню. Незважаючи на те, що справи про видачу обмежувального припису розглядаються в окремому провадженні, суд обов’язково повинен ретельно та виважено  оцінювати докази, на які посилається заявник при поданні заяви про видачу обмежувального припису», – сказала спікерка.

Доповідачка звернула увагу на один із висновків КЦС ВС, у якому йдеться про те, що сам факт звернення заявника до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних і допустимих доказів, які підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству (справи № 640/23804/18, 635/4854/19, 336/5627/19, 754/6995/19, 363/3496/18).

Факт внесення відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР за відсутності інших доказів вчинення домашнього насильства не є безумовною підставою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству (справи № 755/5273/19, 756/11732/18, 159/5880/18).

«Що означає "безумовною підставою"? Це значить, що не можна видавати обмежувальний припис тільки на підставі такої єдиної заяви, потрібні інші докази. Можливо, це будуть непрямі докази щодо вчинення домашнього насильства. Адже не виключено, що особи в деяких випадках можуть використовувати обмежувальні приписи як інструмент впливу одного з подружжя на іншого», – зауважила Ганна Коломієць.

«У таких випадках судді мають ретельно оцінювати моменти, коли обмежувальний припис може бути використаний заявником як засіб вирішення інших спорів у суді, а судове рішення про видачу обмежувального припису заявник бажатиме використати як преюдицію для вирішення іншої справи. Зокрема, це стосується сімейних спорів, коли шляхом попередньої видачі обмежувального припису особи намагаються вирішити в майбутньому спори щодо участі в спілкуванні та вихованні дітей, визначення місця проживання дитини, поділу майна подружжя тощо», – наголосила суддя КЦС ВС.

Під час розгляду справ щодо видачі обмежувального припису КЦС ВС також зробив висновок, що спір між сторонами про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей або про поділ майна подружжя не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису (справи № 753/8626/19, 640/23804/18).

«Тобто суд повинен чітко розмежовувати, яку мету ставить перед собою заявник: він дійсно хоче уникнути домашнього насильства та захистити себе від такого насильства чи, можливо, він намагається таким способом вирішити певний сімейний спір», – сказала суддя КЦС ВС.

Крім того, суддя зауважила, що при розгляді справ про видачу обмежувального припису суд має звертати увагу насамперед на потреби потерпілих від насильства осіб, особливо дітей, якщо домашнє насильство хоч якось їх торкнулося або ж вони стали свідками такого насильства.

Що стосується форм домашнього насильства, то, як зазначила спікерка, здебільшого на розгляд до КЦС ВС надходили справи щодо видачі обмежувального припису в разі застосування психологічного та економічного насильства, іноді поєднаного з фізичним насильством (справ щодо застосування сексуального насильства до КЦС ВС не надходило).

Ганна Коломієць акцентувала на таких висновках касаційного суду:

• видача обмежувального припису є обов’язковою в разі доказово обґрунтованого постійного використання в безпосередньому спілкуванні або переписці з колишнім чоловіком /дружиною та дітьми погроз, у тому числі фізичною розправою, вживанням щодо них ненормативної лексики, образ та приниження, які кваліфікуються як домашнє насильство у формі психологічного насильства (справа № 753/10840/19);
• електронні докази у вигляді смс-повідомлень та запису телефонних розмов на підтвердження факту вчинення психологічного насильства суд повинен враховувати для всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи (справа № 159/4550/19).

«Ми розуміємо, що така категорія справ, як видача обмежувального припису, ґрунтується передусім на дослідженні та ретельній оцінці доказів судами першої та апеляційної інстанцій. У більшості справ щодо видачі обмежувального припису КЦС ВС залишає рішення судів попередніх інстанцій без зміни. Причиною того є те, що заявники в касаційних скаргах, не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, наполягають на переоцінці доказів саме Верховним Судом. Цього касаційний суд робити не може, оскільки є судом права, а не факту. І в тих випадках, коли суди правильно застосували норми матеріального права, не порушили норми процесуального права, їхні рішення залишаються в силі», – резюмувала доповідачка. 

Більше висновків КЦС ВС – у презентації Ганни Коломієць: https://cutt.ly/1ZfBFFY, а також в огляді практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо видачі обмежувального припису за 2021 рік: https://cutt.ly/TZfCdBv.  

Семінар для суддів, помічників суддів,  працівників апаратів апеляційних та місцевих загальних судів «Домашнє насильство: національні механізми захисту та судова практика» був організований Одеським регіональним відділенням Національної школи суддів України.

Верховний Суд