У зв’язку з російською збройною агресією значно збільшилася кількість кримінальних проваджень щодо злочинів проти основ національної безпеки. Крім того, відповідний розділ КК України був доповнений новими статтями (колабораційна діяльність; пособництво державі-агресору; несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану), а окремі статті зазнали змін.

З огляду на ці законодавчі доповнення та зміни під час розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти основ національної безпеки, які вже надходять до судів, виникає багато запитань, зокрема щодо розмежування колабораційної діяльності і суміжних складів кримінальних правопорушень. Відповіді на запитання, які стосуються цієї проблематики, надали секретар Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталія Антонюк та секретар Третьої судової палати ККС ВС Герман Анісімов під час вебінару.

Наталія Антонюк нагадала, що склад «державної зради» (ст. 111 КК України) законодавець сформулював через вказівку на три форми державної зради. Йдеться про те, що громадянин України умисно вчиняє діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, яке може полягати в трьох формах: 1) перехід на бік ворога в період збройного конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Раніше перша форма була сформульована так: «перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту». Згідно зі змінами, які вніс законодавець, «в умовах воєнного стану» перенесено в ч. 2 ст. 111 КК України. Тобто законодавець сформував кваліфікований склад злочину і зазначив:  «Ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану». Зараз в Україні введено воєнний стан, тому будь-яке діяння, що є формою державної зради, буде інкримінуватися з урахуванням відповідної кваліфікуючої ознаки.

Доповідачка детально проаналізувала нову статтю КК України – ст. 111-1 «Колабораційна діяльність», яка викликає велику кількість дискусійних запитань. Ця стаття має складну конструкцію – складається з восьми частин. Причому частини цієї статті розміщені за градацією суспільно небезпечного діяння: починаючи від кримінальних проступків і завершуючи особливо тяжким злочином. Частини 1–7 ст. 111-1 КК України – це самостійні склади кримінального правопорушення, а ч. 8 – кваліфікований склад. Крім того, кожна з частин статті, з першої по сьому, теж мають складну будову, адже в них передбачено кілька форм кримінального правопорушення.

Висвітлюючи питання щодо форм об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України, спікерка звернула увагу в цьому контексті також на ч. 1 ст. 436-2 КК України «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників».

Так, у ч. 1 ст. 111-1 КК України передбачено дві форми об’єктивної сторони: 1) публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України; 2) публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.

У ч. 1 ст. 436-2 КК України міститься чотири форми об’єктивної сторони, однією з яких є заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, а також заперечення тимчасової окупації частини території України.

Розмежувати ці склади кримінальних правопорушень можна за допомогою об’єкта посягання. Колабораційна діяльність (ст. 111-1 КК України) – це злочин проти основ національної безпеки України, тобто посягання здійснюється на національну безпеку. А об’єктом складу злочину, передбаченого ст. 436-2 КК України, є мир, безпека людства і міжнародний правопорядок. Водночас поняття «безпека людства» є ширшим та включає в себе і «національну безпеку».

Тому якщо особі інкримінуються діяння у формі заперечення зазначених вище дій, то їх слід кваліфікувати за однією зі згаданих статей, щоб уникнути подвійного інкримінування. У тому ж разі, коли суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 436-2 КК України, вчиняється в інших трьох формах (крім заперечення), то не виключається сукупність кримінальних правопорушень – ч. 1 ст. 111 та ч. 1 ст. 436-2 КК України.

Наталія Антонюк акцентувала, що за вчинення проступку, який міститься в ч. 1 ст. 111-1 КК України, передбачено лише покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років. Цей вид покарання може застосовуватися як до осіб, які вже обіймають певні посади або здійснюють відповідну діяльність, так і до осіб, які такі посади можуть обійняти в майбутньому, або ж у майбутньому можуть здійснювати відповідну діяльність. Наприклад, може йтися про неможливість колаборантів бути в майбутньому представниками влади або ж працювати в юридичних особах публічного права.

З цього питання є вже сформована судова практика. Так, у постанові ККС ВС від 22 травня 2018 року (справа № 753/18479/16-к, провадження № 51-520км18) сформовано такий висновок: з огляду на положення, передбачені ст. 55 КК України, та диспозицію ч. 1 ст. 222 цього Кодексу санкція ч. 1 ст. 222 КК України в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю застосовується й до осіб, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення не обіймали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю.

За словами доповідачки, у ч. 2 ст. 111-1 КК України криміналізовано добровільне зайняття громадянином України посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.

У цьому контексті спікерка звернула увагу і на частини 5 та 7 цієї статті, в яких йдеться про добровільне зайняття посад, пов’язаних із певним функціоналом. Так, у ч. 5 ст. 111-1 КК України зазначається про зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади. У ч. 7 ст. 111-1 КК України – зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах.

Лише самого факту добровільного зайняття громадянином України однієї із таких посад достатньо для кваліфікації відповідних дій за частинами 2, 5 або 7 ст. 111-1 КК України. Адже суспільна небезпечність їх є очевидною: особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади. Саме така вертикаль є основою функціонування державного механізму загалом.

Водночас суддя ККС ВС наголосила на тому, що якщо окрім зайняття відповідної посади особа також здійснює певну діяльність, то за наявності інших обов’язкових ознак складу злочину дії особи можуть утворювати державну зраду в такій її формі, як надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Отже, ті громадяни України, які зайняли одну з посад у незаконних органах влади, правоохоронних або судових органах на окупованих територіях та почали здійснювати функції, визначені посадою, можуть бути притягнені до відповідальності за сукупністю кримінальних правопорушень: за державну зраду (оскільки їхня діяльність може становити одну з форм державної зради) та колабораційну діяльність (оскільки вони зайняли певну посаду в незаконних органах влади).

Наталія Антонюк також зауважила, що склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, потребує розмежування зі ст. 111-2 КК України «Пособництво державі-агресору». Так, колабораційною діяльністю відповідно до ч. 4 ст. 111-1 КК України є: 1) передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора; 2) провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора. У цьому разі йдеться про добровільну передачу тих ресурсів, які належать особі.

У ст. 111-2 КК України передбачено кримінальну відповідальність, зокрема, за добровільний збір, підготовку та/або передачу матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора. Тут мова йде про активні дії, які полягають саме в збиранні та акумулюванні таких ресурсів або інших активів.

Герман Анісімов зазначив, що під час розгляду кожного конкретного кримінального провадження принципово важливо зосереджуватися на ознаках суб’єктивної сторони вчиненого діяння. За його словами, фактично судову практику починають формувати органи досудового розслідування, оскільки від того, яким чином вони визначають фабулу, формулювання обвинувачення, значною мірою залежить розгляд певного кримінального провадження в суді. А судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого особі обвинувачення відповідно до обвинувального акта, який надійшов до суду.

Доповідач зауважив, що всі злочини проти основ національної безпеки України вчиняються з прямим умислом. Водночас обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони, попри те, що вони не зазначені в змісті тієї чи іншої статті, є спеціальний мотив (антидержавницький мотив – вчинити діяння на шкоду інтересам України) та мета (заподіяти шкоду національній безпеці України).

Крім того, суддя ККС ВС звернув увагу на ч. 6 ст. 111-1 КК України, якою передбачено відповідальність за організацію та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активну участь у таких заходах.

За його словами, передбачені дії, безумовно, спрямовані проти основ національної безпеки. А вказівка «за відсутності ознак державної зради» фактично свідчить про те, що діяння кваліфікуються за ч. 6 ст. 111-1 КК України тільки тоді, коли вони вчиняються іноземцем, особою без громадянства.

Якщо громадянин України вчиняє дії, передбачені ч. 6 ст. 111-1 КК України, то є всі підстави стверджувати, що в його діях наявні ознаки державної зради. Адже іншого розмежування ст. 111 та ч. 6 ст. 111-1 КК України, ніж за ознаками суб’єкта злочину, тут провести неможливо.

Що стосується розмежування ч. 7 ст. 111-1 та ст. 260 КК України «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань», то доповідач зазначив таке. Якщо говорити про участь у не передбачених законом воєнізованих або збройних формуваннях, то ст. 260 КК України застосовується лише в тому разі, коли йдеться не про воєнний стан чи збройний конфлікт.

На думку судді ККС ВС, в умовах воєнного стану створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань має отримувати кримінально-правову оцінку як державна зрада (ст. 111 КК України), так само як і участь у бойових діях: у складі формувань, вказаних у диспозиції ч. 7 ст. 111-1 КК України, або через надання допомоги у їх веденні шляхом сприяння вирішенню конкретних бойових завдань. Водночас сама участь у таких формуваннях – за ч. 7 ст. 111-1 КК України, як добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора.

Герман Анісімов також наголосив, що в цій нормі мова не йде про участь у російських збройних силах. Якщо особа вступає в лави збройних сил рф, то її дії мають бути оцінені як державна зрада.

Детальніше – у презентації: https://cutt.ly/dZoFYrK. 

Вебінар для суддів і помічників суддів місцевих загальних та апеляційних судів «Злочини проти основ національної безпеки України» був організований Харківським відділенням Національної школи суддів України.

Верховний Суд