Розділ ХХ Особливої частини КК України «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» є останнім у цьому Кодексі не тому, що він охороняє найменш важливі суспільні відносини, а тому, що у цих відносинах є яскраво виражена специфіка, що стосується виключної суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень.

Складовими кримінально-правової охорони в цьому випадку є не тільки мир, безпека людства та міжнародний правопорядок, а й основи національної безпеки, громадська безпека, життя, здоров’я і гідність людини, відносини власності та інші об’єкти, про охорону яких ідеться в інших розділах КК України.

Про це розповів секретар Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Герман Анісімов під час другої онлайн-конференції «Особливості здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану: матеріальний та процесуальний аспекти».

Стаття 438 КК України, яка міститься в розд. ХХ цього Кодексу, передбачає відповідальність за порушення законів та звичаїв війни: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій (ч. 1).

Багатооб’єктність складу цього злочину зумовлює практичне вирішення питань, пов’язаних із кваліфікацією тих діянь, які визначені змістом згаданої кримінально-правової норми.

Поняття «жорстоке поводження», «військовополонений», «цивільне населення» в аспекті застосування ст. 438 КК України, «вигнання цивільного населення для примусових робіт», «розграбування національних цінностей на окупованій території» та інші терміни потребують звернення до міжнародного гуманітарного права (як звичаєвого, так і договірного), з огляду на що можна констатувати міжнародно-правову бланкетність цієї норми.

Звичаєві норми – це норми, які узагальнені та формалізовані Міжнародним комітетом Червоного Хреста (цих норм – 161, вони сформувалися як норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права). Змістом та підґрунтям звичаєвих норм є Женевські конвенції, Гаазькі конвенції, відповідний нормативний матеріал окремих країн, зокрема і Європи, практика застосування усталених підходів до ведення війни, які не виключають застосування насильства, але спрямовані на те, щоб обмежити це насильство, так би мовити, розумними рамками.

Що стосується договірного міжнародного гуманітарного права, то варто наголосити на необхідності застосування Женевських конвенцій та Додаткових протоколів до них, Гаазьких конвенцій.

Так, у ст. 50 Женевської конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 року визначаються істотні порушення міжнародного гуманітарного права, які кваліфікуються як воєнні злочини. Також у ст. 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року йдеться про серйозні порушення конвенційних норм. У статтях 11, 85 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, який стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 року (Протокол І) і в ст. 130 Женевської конвенції про поводження із військовополоненими від 12 серпня 1949 року також визначаються істотні порушення міжнародного гуманітарного права, до яких потрібно звертатися, обґрунтовуючи те чи інше протиправне діяння, з огляду на невідповідність приписам зазначених міжнародних договорів.

«Прокурор в обвинувальному акті та суд у вироку мають розкривати зміст вчиненого діяння, посилаючись на відповідні норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права та формалізовані правила договірного міжнародного гуманітарного права з огляду на положення тієї чи іншої конвенції», – сказав доповідач.

За його словами, часто постає питання про співвідношення звичаєвого та договірного міжнародного гуманітарного права з положеннями Римського статуту Міжнародного кримінального суду, про можливість застосування положень Римського статуту МКС щодо тлумачення та визначення ознак воєнних злочинів.

Герман Анісімов нагадав, що Україна не є стороною, яка підписала та ратифікувала Римський статут МКС. Водночас юрисдикція МКС поширюється на територію України згідно із заявами Верховної Ради України до МКС. Українські судді мають враховувати положення Римського статуту, які є віддзеркаленням міжнародного гуманітарного права, Елементи злочинів, які викладені у формалізованому додатку до Римського статуту МКС, напрацьовану практику МКС, що визначає відповідні критерії, за якими те чи інше кримінальне правопорушення кваліфікується як воєнний злочин.

Детальніше про форми виявлення об’єктивної сторони такого злочину, як порушення законів та звичаїв війни, ознаки його суб’єктивної сторони, суб’єктів злочину, відмежування від інших складів злочинів – https://bit.ly/3ICKlBP).

Міжнародний експерт Ради Європи Джеремі МакБрайд наголосив на тому, що тлумачення міжнародного гуманітарного права і зв'язок його з КК України є дуже важливим питанням. При цьому потрібно також пам’ятати про необхідність дотримання ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не можна покладатися тільки на тексти міжнародно-правових договорів, а потрібно розуміти й правильно тлумачити їх норми. У цьому контексті важливими є практика, зокрема Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії та Міжнародного трибуналу щодо Руанди, рекомендації науково-дослідницького характеру.

Як зауважив міжнародний експерт, застосування положень КК України має відповідати сучасному розумінню норм міжнародного гуманітарного права.

Онлайн-конференція організована Верховним Судом у співпраці з Офісом Ради Європи в Україні. Участь у заході взяли судді ККС ВС, голови, заступники голів, секретарі, судді судових палат з розгляду кримінальних справ апеляційних судів, керівники та судді місцевих судів, міжнародний експерт РЄ.

Верховний Суд