Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати припис і постанову ГУ Держпраці у Запорізькій області про накладення штрафу через допущення фармацевтичних працівників до роботи без укладення трудового договору.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у правовідносинах між позивачем та фізичними особами містяться ознаки, характерні саме для цивільно-правових відносин між роботодавцем та найманим працівником, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат. Суди врахували, що протягом 2017–2018 років зазначені особи працювали за основним місцем роботи в центрі первинної медико-санітарної допомоги, тому вони підпорядковувалися та виконували правила внутрішнього розпорядку цієї установи. Відповідно, центр первинної медико-санітарної допомоги забезпечував зазначеним особам умови праці.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погодився з таким висновком судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу ГУ Держпраці у Запорізькій області задовольнив, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, ухваливши нове рішення – про відмову в задоволенні позову.

Суд зазначив, що здійснювати торгівлю фармацевтичною продукцією повинні особи, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України.

У цій справі встановлено, що Товариство провадить господарську діяльність із роздрібної торгівлі лікарськими засобами на підставі ліцензії, виданої Державною службою України з лікарських засобів.

При цьому Товариство допустило здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами фізичними особами за цивільно-правовими договорами, а не працівниками за трудовими договорами чи суб’єктами господарювання – ліцензіатами, що є порушенням чинного законодавства.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що фізичні особи працювали за основним місцем роботи в центрі первинної медико-санітарної допомоги і підпорядковувалися та виконували правила внутрішнього розпорядку відповідної установи, є необґрунтованими, оскільки трудове законодавство передбачає можливість працювати за сумісництвом або суміщенням посад. У зв’язку з цим позивач мав можливість оформити з відповідними фізичними особами трудові відносини відповідно до КЗпП України.

Суд зауважив, що фармацевтичне обслуговування є результатом професійної діяльності фармацевтичних працівників з метою збереження та підтримання здоров’я громадян. Застосування позивачем до трудових правовідносин цивільно-правових норм є недопустимим і може призвести до негативних наслідків та заподіяти шкоду життю й здоров’ю людини.

Постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 280/205/20 (адміністративне провадження № К/9901/17223/20).

Верховний Суд