Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду підтвердив судове рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову про визнання незаконним і скасування рішення органу опіки та піклування про встановлення днів побачень і визначення способу участі батька у вихованні малолітнього сина. У своєму судовому рішенні суд касаційної інстанції зробив такі правові висновки.

Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У ст. 7 вказаної Конвенції зазначено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. У  ст. 141 СК України визначено, що батьки мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Згідно зі ст. 153 цього Кодексу мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Позивачка не погоджувалася з розпорядженням органу опіки та піклування щодо встановленого порядку участі батька у вихованні дитини. Відповідачем у цьому спорі вона визначила орган опіки та піклування. Однак спір щодо порядку участі батька у вихованні дитини, побачення батька з сином існує між матір’ю та батьком, а не з органом опіки та піклування. У справі за позовом одного з батьків про визнання незаконним рішення органу опіки та піклування про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні того з батьків, хто проживає окремо від неї, належними відповідачами є особа, за зверненням і на захист прав якої прийнято рішення, та орган опіки та піклування, рішення якого оскаржується.

Пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Постанова Верховного Суду від 2 лютого 2022 року у справі № 462/4724/20 (провадження № 61-19935св21).

Верховний Суд