Орган приватизації не має правових підстав відмовити у приватизації житла не інакше, як  у випадках, встановлених законом.

На початку 2021 року  у суді першої інстанції було розглянуто позов про визнання безпідставною відмову органу приватизації щодо приватизації квартири за заявою позивачів визнати за ними право на приватизацію цієї житлової площі шляхом зобов’язання органу приватизації здійснити приватизацію квартири та прийняти документи від останніх за відсутності ордера на житлове приміщення та документу, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду (з 1992 року).

У своїй позовній заяві позивач пояснювала наступне: у 1990 році їй та членам її сім’ї була виділена квартира, до якої вони вселились та в якій проживають по даний час. Приватизацію державного житла їх сім’я не здійснювала, тому вони як квартиронаймачі мають право на приватизацію квартири відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

У жовтні 2020 року позивачка з відповідною заявою звернулась до керівника органу приватизації. У відповідь на звернення орган приватизації повідомив про необхідність подати до заяви копію ордера про надання житлової площі та документа, що підтверджує факт невикористання позивачем та членами його сім’ї  житлових чеків для приватизації державного житлового фонду. Через відсутність вище згаданих документів позивач у грудні того ж року повторно подала заяву про приватизацію займаного житла, на яку отримала аналогічну відповідь.

Позивачі вважають, що посилання органу приватизації на відсутність ордеру на вселення в житло як на підставу для відмови у приватизації є незаконним. Крім того, відповідач володіє інформацією про невикористання ними житлових чеків для приватизації житлового фонду.

Влітку 2021 року місцевий суд прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивачів. Не погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції позивачі вирішують їх оскаржити.

В поданій апеляційній скарзі скаржники пояснили, що на їх думку, місцевий суд не врахував вимоги Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі-Закон) , зокрема положення ст. 2 цього Закону, де міститься вичерпний перелік об’єктів, які не підлягають приватизації, а у ст. 8 цього Закону зазначається, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування можуть відмовити у приватизації тільки з підстав, визначених законом.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що право, за захистом якого позивачі звернулись до суду, фактично не є порушеним, адже органом приватизації не було прийняте рішення щодо відмови у приватизації житлового приміщення. Разом з тим, суд не надав правової оцінки відмовам відповідача в жовтні та грудні 2020 року. Саме ці письмові відповіді перешкоджають приватизації квартири.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що із змісту повідомлень органу приватизації вбачається, що вони носять інформативний характер та не є остаточними рішеннями з приводу надання органом приватизації відмови на приватизацію займаного ними житла. Тому, позов про визнання безпідставною відмови органу приватизації є передчасним, оскільки право позивачів, за захистом якого вони звернулись до суду, не є порушеним.

З таким висновком суду першої інстанції судді апеляційного суду не погодилися.

Судом встановлено, що в жовтні 2020 року орган приватизації на заяву позивача направив відповідь про те, що приватизація здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положенням про порядок передачі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджено наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2019 року та зазначено перелік документів, які мають бути долучені до заяви.

В грудні 2020 року позивач повторно звернулась до відповідача із заявою про приватизацію квартири, зазначивши, що копії ордеру на вселення та довідки про невикористання житлових чеків вона не має, на що отримала відповідь ідентичну попередній. 

Відповідно до ст.. 3,5 Закону приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена  його сім’ї та додатково 10 кв. м. на сім’ю, а також шляхом продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Кожен громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до ст.. 8 Закону органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судом, позивачі є законними квартиронаймачами спірного житлового приміщення і у відповідності до чинного законодавства двічі звертались до відповідача з заявою про приватизацію квартири.

Разом з тим, відповідач, всупереч вимогам закону, не ухвалив вмотивованого рішення за результатами розгляду заяв, а направив заявникам тільки листи-відповіді.

З огляду на вказане, листи-відповіді органу приватизації апеляційний суд розцінив як відмову позивачам у праві на приватизацію житла.

Спори , що виникають при приватизації квартир (будинків) з державного житлового фонду хоча й вирішуються судом, однак належним способом захисту у разі порушення такого права є не визнання права власності на квартиру, а визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду з покладенням обов’язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачі вказували на те, що відповідачем не прийнято позитивного рішення про приватизацію через відсутність у них ордера та довідки про невикористання житлових чеків.

Разом з тим, матеріали справи містять довідку про те, що сім’я позивачів право на приватизацію державного житлового фонду не використовувала, а отже, посилання на відсутність ордеру у позивачів як на підставу відмови у приватизації квартири  безпідставне.

Згідно п. 72 Правил квартирного обліку при вселенні в надане житлове приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності – відповідному підприємству, установі, організації. Ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім’ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

З врахуванням  вищезазначених норм права в органу приватизації не було правових підстав вимагати у позивачів долучити до заяви про приватизацію копію ордеру та довідки про невикористання житлових чеків.

З наведених підстав, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: визнано за позивачами право на приватизацію квартири, та орган приватизації зобов’язано здійснити приватизацію квартири на користь позивачів у відповідності до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».

Рівненський апеляційний суд