Згідно із ч. 4 ст. 309 КК України особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 цієї статті (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту). Підставою для звільнення від кримінальної відповідальності в такому разі є добровільне звернення до лікувального закладу особи, яка хворіє на наркоманію, та розпочате нею лікування від наркоманії.

Добровільним у контексті ч. 4 ст. 309 КК України слід вважати таке звернення особи до лікувального закладу, яке здійснюється за її особистою згодою або згодою законного представника, що мало місце до моменту виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у кримінальному провадженні. Для застосування цієї норми попередній факт перебування особи на обліку осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, не є визначальним, оскільки факт захворювання на наркоманію в такої особи може бути встановлено вперше.

Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи в незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту (ч. 1 ст. 309 КК України).

Як зазначила ОП ККС ВС, норма ч. 4 ст. 309 КК України за своїм характером є заохочувальною. Законодавець, формулюючи умови для звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, ставив ціль вилікувати особу від захворювання на наркоманію, яке є тяжчим, якщо порівняти, наприклад, із захворюванням на алкоголізм. Тому звернення особи до лікувального закладу навіть під час судового розгляду досягає тих цілей, для яких конструювалася ця норма.

Покарання особи, яка хворіє на наркоманію, незалежно від того, звернулася вона для такого лікування вперше чи вже проходила курс лікування, перебувала на відповідному обліку до внесення відомостей до ЄРДР у цьому провадженні чи ні, не повинно бути пріоритетним та превалювати над ціллю вилікувати особу.

Крім того, законодавець не обмежив застосування ч. 4 ст. 309 КК України фактом перебування до вчинення цього кримінального правопорушення на обліку осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини.

Причини, які були визначальними для прийняття рішення про звернення до лікувального закладу з метою пройти лікування від наркоманії, можуть бути різними. Однак ключовим є добровільне прийняття рішення особою, яка хворіє на наркоманію, щодо необхідності такого лікування. ОП ККС ВС вважає, що причини, які передували зверненню особи до лікувального закладу для лікування від наркоманії, не повинні перекреслювати сам факт такого звернення та ставити під сумнів добровільність як таку.

Законодавець визначає поняття та підстави примусового лікування осіб, хворих на наркоманію (ст. 16 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»). Будь-яке інше звернення для лікування від наркоманії є добровільним. Суд не може встановлювати додаткові умови для констатації факту добровільності.

Постанова ККС ВС у справі № 357/11205/19 (провадження № 51-2776кмо21).

Верховний Суд