Прокурор, який діяв в інтересах держави в особі КМУ та ДП «Бориспільський лісгосп», звернувся до суду з позовом до сільради, чотирьох осіб і трьох товариств про визнання недійсними документів (рішень, державних актів, свідоцтв, договорів) та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати ВС. КЦС ВС, посилаючись свою практику та висновки ВП ВС, зауважив, що для відновлення права власності держави на незаконно вилучені землі лісового фонду ефективним способом захисту є віндикаційний позов. Це не узгоджується з позицією Касаційного господарського суду у складі ВС, який у низці справ дійшов протилежного висновку, зазначивши, що позовну вимогу про зобов’язання повернути земельну ділянку, зайняту з порушенням положень ЗК України та ЛК України, слід розглядати як негаторний позов.

Велика Палата ВС відступила від висновків КГС ВС, висловлених у постановах від 4 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 3 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, і про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

З урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво багатьом видам рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об’єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб’єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна.

ВП ВС звернула увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (ч. 1 ст. 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв’язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Велика Палата ВС підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

З огляду на усталену практику з метою чіткішого і яснішого викладення правової позиції ВП ВС вирішила уточнити свій висновок, висловлений у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, було уточнено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об’єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Раніше ВП ВС звертала увагу, що пред’явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. У зв’язку з цим Велика Палата ВС вирішила відступити від висновку, викладеного в її постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (п. 5.17), де зазначено про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

Також Велика Палата ВС зазначила, що не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном і фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб.

Постанова ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Верховний Суд