Вчинення особою корупційного кримінального правопорушення унеможливлює звільнення її від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України) навіть у разі призначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, одне з яких є некорупційним. Тому звільнення особи від відбування остаточного покарання, визначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, до якої входило як некорупційне, так і корупційне кримінальне правопорушення, на підставі ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Про це йдеться у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду про залишення без зміни вироку місцевого суду щодо особи, засудженої за крадіжку майна (ч. 3 ст. 185 КК України) та пропозицію надання неправомірної вигоди поліцейському (ч. 1 ст. 369 КК України). Суд призначив засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а відповідно до ст. 75 КК України звільнив її від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладенням на нього обов’язків, передбачених частинами 1, 2 ст. 76 цього Кодексу.

У касаційній скарзі прокурор зазначив, що апеляційний суд безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін, оскільки один зі злочинів, вчинених обвинуваченим, є корупційним.

ККС ВС скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, зазначивши таке.

У ч. 1 ст. 75 КК України передбачено, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не застосовується за корупційне кримінальне правопорушення. Згідно з приміткою до ст. 45 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ст. 369 КК України, яке вчинив обвинувачений, є корупційним кримінальним правопорушенням.

Отже, звільняючи особу від відбування остаточного покарання, визначеного за сукупністю злочинів, до якої входило і корупційне кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 369 КК України), на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосував закон, який не підлягає застосуванню. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок в апеляційному порядку, не звернув уваги на ці порушення норм матеріального права, не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги прокурора, що відповідно до ст. 419 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, і дійшов необґрунтованого висновку про залишення вироку суду першої інстанції щодо особи без зміни.

Постанова ККС ВС у справі № 234/1940/20 (провадження № 51-1866км21).

Верховний Суд