ПрАТ «Геркулес» звернулося з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення (ППР).

Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у відкритті провадження відмовлено. Суди виходили з того, що позовні вимоги ПрАТ «Геркулес» до ГУ ДПС не містять ознак предметної та суб’єктної юрисдикції господарського суду, не відповідають визначеному ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) переліку спорів, які підлягають вирішенню в межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник, та належать до юрисдикції адміністративного суду.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати ВС у зв’язку з наявністю виключної правової проблеми, що полягає в застосуванні ст. 7 КУзПБ під час визначення предметної підсудності з розгляду спорів за позовом осіб (щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство) до податкового органу про визнання протиправним та скасування ППР.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що при врегулюванні відносин неплатоспроможності законодавець відійшов від принципу їх розподілу за ознаками наявності у сторони (кредитора боржника) владних повноважень чи свободи волевиявлення, що характерно для цивільних правовідносин, об’єднавши їх в одне провадження у справі про банкрутство з огляду на необхідність формування єдиного реєстру грошових вимог кредиторів та задоволення їх згідно з визначеною в законі черговістю та пропорційністю. Це дозволяє ефективно захистити право особи (кредитора, боржника) в межах одного судового провадження, уникаючи розподілу його на способи захисту, характерні для окремих юрисдикцій (адміністративної чи цивільної).

Статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду низки спорів фізичних осіб – боржників щодо їхнього майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції низку інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника (юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають із кредиторами – контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.

Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та низки немайнових вимог у межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції, задля повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) у результаті такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.

Велика Палата ВС констатувала, що КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили – процесуальними законами, які мають визначену законодавцем сферу правового регулювання. Отже, у випадку колізії норм між ст. 7 КУзПБ та ст. 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Тому у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов’язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу з 21 жовтня 2019 року підлягають застосуванню положення ст. 7 КУзПБ, які визначають юрисдикцію розгляду таких спорів у межах провадження у справі про банкрутство в господарському судочинстві.

ВП ВС скасувала попередні судові рішення, а справу направила в суд першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова ВП ВС від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) (провадження № 12-92гс20).

Верховний Суд